СТУ́ГІН, гону, ч. Тривалий шум, гул, утворений злиттям багатьох одноманітних або різнорідних звуків. Дивно було чути її голос серед безупинного стугону печей (Рудь, Гомін.., 1959, 4); З гілки зірвалося червонобоке яблуко, впало на землю з тугим стугоном (Мушк., День.., 1967, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 798.