СТУКА́ЧКА, и, ж. Те саме, що сту́калка 1. Спинився біля якоїсь крамниці дід-сторож з дерев’яною стукачкою (Шиян, Баланда, 1957, 102); [Дід Касян:] Тепер літо, все стоїть сухе, як порох, ще й до того ніч (Ударив у стукачку) (М. Куліш, П’єси, 1960, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 802.