СТУКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і СТУКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до сту́кати. В пекарні стукотять ножі, — кухарі обід готують (Н.-Лев., І, 1956, 149); З ранку й до ночі.. стукотіли по всьому містечку сокири теслярів (Гончар, Таврія, 1952, 33); — Давай, Івасю, удвох стукотати! — сказав Карпо і почав кулаком вибивати у двері (Мирний, І, 1954, 270); Краплинки дощу стукотять у віконце (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 89); На машинці стукотіла одна машиністка — білява тендітна панночка (Головко, II, 1957, 80); Дівчинка йде серед ночі, І не поверне назад. Серце ледь чутно стукоче… Серце не підведе! (Бичко, Вогнище, 1959, 216); У Роксани дрібно-дрібно стукотіло серце, дрижали від радості руки і ноги (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 149); // безос. Знову настала тиша, і Андрій чув, як у нього від напруження стукотіло в скронях (Гур., Наша молодість, 1949, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 803.