СТУПА́К, а́, ч., рідко.
1. розм. Загнутий верхній край лопати чи заступа, в який упираються ногою при копанні.
2. Кінь, що йде доброю ступою. Чує Петро — тупотять коні… Усе ближче, ближче. Розпізнає нешвидку ристь двох ступаків (П. Куліш, Вибр., 1969, 100).
3. розм. Вид грубого взуття. Тамара ледве йде у дерев’яних ступаках, не бачить перед собою нічого (Хижняк, Тамара, 1959, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 805.