СТУПО́Ю, присл.
1. Повільним кроком.
2. Найповільнішим алюром, не риссю. Коняка винесла в поле, втомилась і почвалала ступою (Коцюб., II, 1955, 280); Козаков, насторожено з’їжившись у своєму сідлі, наказав товаришам пустити коней ступою (Гончар, І, 1954, 398); Біль був такий незносний, що довелося перевести коня спершу на рись, а там і зовсім — ступою (Загреб., Диво, 1968, 415); // Повільно, не поспішаючи (про їзду на коні). На камені кілька хлопців Черепками грає, Аж ступою через греблю Панок проїжджає (Рудан., Тв., 1959, 182); Нагнувши голову, Щупак їхав по тротуару ступо́ю і скоса пильно приглядавсь до колони демонстрантів (Головко, II, 1957, 626).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 808.