СТЯГА́, и́, ж., розм. Те саме, що сму́га. Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Гр., II, 1963, 100); На кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка; довга проміняста стяга протяглася від неї над землею (Мирний, І, 1954, 317); Від вогнів вартових дві дороги на морі зустрілись: смуга мертво-зелена й криваво-червона стяга (Л. Укр., І, 1951, 245); Сонце сідало, і косими стягами падав його світ крізь вікно, на стіл, на долівку, грав сизо-червоним огнем на пляшці (Мирний, І, 1954, 196); Владика сидить на осяянім Фебовім ганку І від підвладних народів приймає дари;.. і довгою в’ються стяго́ю Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях (Зеров, Вибр., 1966, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 810.