СТІКА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до стіка́ти. Він [рояль] все ще тримавсь на ногах, тільки вив дико, як звір, стікаючий кров’ю (Коцюб., II, 1955, 88); // у знач. прикм. Почувся жвавий плюскіт стікаючої води (Кол., Терен.., 1959, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 712.