СТІСНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СТІСНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., розм.
1. Те саме, що тісни́ти 1. Широка ріка звужується, — грізні пошарпані скелі стісняють її (Фр., II, 1950, 73); // Позбавляти простору кого-небудь, заважати своєю присутністю. — Земляче, каже, посунься трохи… до стіни туди, і я ляжу.. — Стіснив він мене (Тесл., З книги життя, 1918, 53); // Розташовувати якомога ближче, впритул один до одного. Стіснили стільці, зсунулись, зщулились і якось усі повсідались (Н.-Лев., І, 1956, 623).
2. рідко. Те саме, що відтісня́ти. Прийшло й нашим лихо: ворог в город нас стісняє (Укр. поети-романтики.., 1968, 493).
3. рідко, перен. Обмежувати кого-небудь у чомусь, не давати виявитися, розвинутися, здійснитися чому-небудь. Щирий молодець не міг зрозуміти, як міг його друг віддатися політичному урядові, котрий найбільше стісняв свободу його переконань (Кобр., Вибр., 1954, 34); Не стісняв [боярин] ні в чім тухольців і не мішався в їх громадські діла (Фр., VI, 1951, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 717.