СУГЛО́Б, а, ч. Рухоме зчленування кісток скелета у людини й хребетних тварин; місце такого зчленування. Єгору Скрипучий ревматизм скрутив суглоби ніг (Бажан, Вибр., 1940, 162); Іван стиснув кулаки. Вони хруснули в суглобах (Чорн., Визвол. земля, 1950, 209); Від плечового суглоба гангрена поплазувала вже через надпліччя до шиї (Довж., І, 1958, 319); Для демонстрування зв’язок можна використати, наприклад, суглоби ніг курки або кролика (Метод. викл. анат.., 1955, 63); * Образно. Паровоз рушив. Вагони захряскотіли залізними суглобами (Коп., Навколо полум’я, 1961, 130).
∆ Колі́нний сугло́б див. колі́нний.
◊ Перемива́ти (переми́ти) до сугло́бів див. перемива́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 821.