СУДДЯ́, і́, ч.
1. Службова особа в органах суду, яка виносить вирок у судовій справі. — Ходімо у паланку до військового судді — нехай він нас розсудить, хто з нас трьох злодій, бо вже, опріч нас, нікому і вкрасти тих грошей (Стор., І, 1957, 39); — Яка в вас справа? — спитав суддя (Коб., III, 1956, 503); Дід Омелько ойкав і запевняв, що.. наїдуть судді та підсудки і довідаються про кожного, хто він і звідки, і поженуть їх до колишніх панів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 22); Судді незалежні і підкоряються тільки законові (Рад. суд охороняє права.., 1954, 17); Суддя — обранець народу, і він завжди повинен відчувати і усвідомлювати, які високі вимоги ставить народ до радянського суду (Ком. Укр., 9, 1966, 22); * У порівн. [Юда:] Та що ти мов суддя мене питаєш? Мені вже се обридло (Л. Укр., III, 1952, 141); Коли мовчазні, мов камінні, десяцькі привели до зборні Романа, там за столом неприступними суддями сиділи Окунь, Салоган і Октав Пігловський (Стельмах, І, 1962, 463).
Мирови́й суддя́ див. мирови́й; Наро́дний суддя́ див. наро́дний; Прися́жний суддя́ див. прися́жний.
2. У спорті — той, хто судить змагання, гру. Коли суддя просвистів відбій, сотні рук підхопили Вадика, а оркестр заграв туш на честь переможця-футболіста (Збан., Таємниця.., 1971, 369).
Суддя́-інформа́тор — той, хто інформує про регламент, хід змагань. На червоному щиті суддя-інформатор крейдою пише очки, завойовані командами (Собко, Матв. затока, 1962, 355).
3. Людина, яка висловлює свою думку про когось, щось, дає оцінку кому-, чому-небудь. [Люцій (до громади):] Вас, браття, я кличу в судді межи ним і мною (Л. Укр., II, 1951, 427); Коли між офіцерами виникала з якогось приводу суперечка, Івана Антоновича звичайно обирали суддею (Гончар, III, 1959, 198); Народ — найвищий суддя в мистецтві (Рильський, Веч. розмови, 1964, 257); * Образно. [Соняшник:] На світі повинен бути один суддя: правда! (Дмит., Дівоча доля, 1960, 80); * У порівн. Руїни сірі. Галки на стіні Сидять, мов судді марноти людської (Рильський, III, 1961, 274).
◊ Бог вам (тобі́, йому́ і т. ін.) суддя́, заст. — не мені вас (тебе, його і т. ін.) засуджувати. Чи найшла Оксана собі уроки чи роботу? — ледача дівчина, не пише мені — бог їй суддя! (Л. Укр., V, 1956, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 824.