СУДИ́МІСТЬ, мості, ж. Правовий наслідок засудження особи за вчинений злочин. Народними суддями і народними засідателями не можуть бути обрані особи, які мають судимість (Рад. суд охороняє права.., 1964, 28); — Я заплямований. На мені судимість… (Кучер, Трудна любов, 1960, 584).
Зня́ти суди́мість — перестати враховувати засудження в минулому. — Він як дізнається, обов’язково мене розшукає, зніме судимість, і ми тоді по-новому заживем (Гончар, Тронка, 1963, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 825.