СУМИ́РНИЙ, а, е. Покірний, лагідний (про людину); смирний. Ота сама Параскіца — тиха, покірлива, сумирна — починала бунтуватись кожним своїм фібром проти невірної долі (Коцюб., І, 1955, 267); Вже давно перестав стогнати й верещати Свириденко і сидів сумирний і зігнутий (Кир., Вибр., 1960, 154); // Слухняний, неноровистий (про тварину). Красунь-бугай,.. але характером плохий, сумирний (Вишня, І, 1956, 416); // Який виражає покірність, лагідність. Вона наче навмисне стала тут, щоб своїм кволеньким, сумирним виглядом відтінити його ріст, силу, розмах (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 46); У великих сумирних очах залягла.. туга (Минко, Вибр., 1952, 8); // Сповнений покори, незлобивості (про характер, вдачу і т. ін.). Сумирна і чиста душа Чайчихи усе життя тягнулась до того щастя, яке жевріло тільки в переказах і надіях (Стельмах, І, 1962, 292); Сіромастий кінь.. був худобиною розумною і сумирної вдачі (Іщук, Вербівчани, 1961, 161); // перен. Сповнений спокою, тиші. Спокійний, сумирний стоїть сад (Гончар, М. Братусь, 1951, 8); Всі знали, що кожну мить переправу можуть помітити, і тоді.. сумирні води Дніпра закиплять, мов пекельна смола (Перв., Невигадане життя, 1958, 232); // перен. Ясний, тихий, сонячний (про погоду, пору дня, року і т. ін.); погожий. Дивовижно сумирні були дні осені (Рибак, Помилка.., 1940, 67); Ранок встає морозяний, сумирний (Хижняк, Тамара, 1959, 136); // Спокійний у вияві, перебігу (про життя, роботу і т. ін.). Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід, — Ти синів найкращих, сивоглавий Львове, Обираєш нині на новий похід, — За сумирну працю, за життя щасливе (Рильський, II, 1960, 150); Уже здавалося Микоші самому, що він — не він, а оцей хлопчисько, якому намалював таку сумирну і безхмарну життєву путь (Полт., Повість.., 1960, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 835.