СУМУВА́ННЯ, я, с.
1. Стан за знач. сумува́ти. Замість поважного, філософського сумування з’являлося бажання.. співати, сміятися (Крим., Вибр., 1965, 335); Мій бідний Ленський! Сумування Було не довге по тобі (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 169).
2. рідко. Те саме, що сум. Були в нас давні радощі; були в нас старі сумування (Вовчок, І, 1955, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 841.