Що oзначає слово - "суміш"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СУ́МІШ, і, ж.

1. Сукупність предметів різного виду, сорту. На чорноземних грунтах найбільш продуктивними є суміші однорічних злакових трав з ярою викою (Колг. Укр., 3, 1956, 19); В зелених кормах, особливо в злаково-бобових сумішах, є всі можливі компоненти, потрібні для росту і розвитку молодого організму тварин (Хлібороб Укр., 4, 1965, 27); То тут, то там влаштовували [артилеристи] проби батарей, і тоді важко гехкали багатодюймові гармати і далеко на обрії.. здіймалась високо вгору буро-чорна суміш із вогню, багнюки та диму (Гончар, II, 1959, 389); // перен. Поєднання чого-небудь різного, різноманітного. Яка тут [у юрмі школярів] суміш лиць, і бесід, і убрань, І вдач (Фр., XIII, 1954, 87); Ольга Аркадіївна.. зустріла дочку емоційною сумішшю сліз і радості (Зар., На.. світі, 1967, 39).

У су́міші з чим — разом, спільно з чим-небудь. Досвід показував, що найдоцільніше — вирощувати кукурудзу в суміші з багатими на білки бобами (Знання.., 9, 1965, 3); Хто не вдихав того морського духу, Вільготного і гострого, як сіль, У суміші із запахом смоли..! (Рильський, III, 1961, 111).

2. Продукт механічного поєднання, змішання різних речовин, елементів. Існують такі хімічні суміші, які мають властивість самозайматися (Донч., V, 1957, 389); Дросель був відрегульований, в мотор надходила хороша суміш (Ільч., Звич. хлопці, 1947, 103); Кормові суміші.

∆ Пальна́ (горю́ча) су́міш — горючі гази або пара рідкого палива з повітрям, які запалюються в двигунах внутрішнього згоряння. Горюча суміш в циліндрі двигуна попередньо стискується і запалюється електричною іскрою (Автом., 1957, 19); Робо́ча су́міш — паливо, повітря й залишкові гази в двигуні внутрішнього згоряння. Двигуни комбайнів працюють за чотиритактним циклом, і запалювання робочої суміші відбувається від електричної іскри (Зерн. комбайни, 1957, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 837.