СУНИ́ЧНИК, а, ч.
1. Кущі суниці. Ой стежечка да маленькая, муравочка зелененькая; ой заросла да суничником (Сл. Гр.); Напровесні голубіють [діброви] від пролісків, весною біліють в суничниках, влітку червоніють од ягоди, а восени палають золотом і пурпуром (Стельмах, Правда.., 1961, 58).
2. Ділянка землі, на якій ростуть суниці.
3. (Arbutus L.). Вічнозелене дерево або кущ із шкірястими листками й білими, зрідка рожевими квітками. Ягоди великоплідного суничника їстівні; з них можна виготовляти варення, вина тощо (Наука.., 6, 1968, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 842.