СУПРЯ́ЖИЧ, а, ч. Один із господарів, які об’єдналися в супрягу. Улас знайшов супряжичів, спрягався з ними й орав клапоть поля наспіл у сусіда (Н.-Лев., III, 1956, 355); * Образно. — Поміняймось серцями, станьмо вічними супряжичами в супрязі душ..! (Н.-Лев., IV, 1956, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 852.