СУ́СПІЛЬ, присл.
1. По всій поверхні; суцільно. Усі села суспіль ніби залиті старими садками (Н.-Лев., II, 1956, 27).
2. Поряд, поруч. Їхні хати стояли суспіль.
3. у знач. прийм., з оруд. в. та прийм. з. Уживається при вказуванні на просторову близькість, суміжність кого-, чого-небудь з кимсь, чимсь; біля, поряд, поруч. Кумова хата стоїть суспіль з моєю (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 858.