СУСІ́ДКА, и, ж. Жін. до сусі́д. Посидь, сусідко, — ще трошки видко (Номис, 1864, № 10888); Двері виходять на великий шкляний ганок, якого половина належить мені, а половина моїй сусідці (Л. Укр., V, 1956, 208); Сусідки оступили Параску, що бідкалася перед ними на невдалу невістку (Горд., II, 1959, 237); Я не помітила в куточку моєї сусідки по цеху (Ю. Янов., І, 1954, 59); * Образно. Молоді верби підсміхаються.., а одна якась, злобна сусідка,.. заступає [старій вербі] дорогу до сонця (Хотк., II, 1966, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 856.