СУСІ́ДІВ, дова, дове. Прикм. до сусі́д; належний сусідові. Перестала вона слухати сусідову мову і знов задивилася на шлях (Вовчок, І, 1955, 357); Коли який-небудь найтихіший карапуз.. брався до сусідового чуба, вона тільки вичитувала винуватому (Вас., І, 1959, 118); Сусідова хата горіла (Ю. Янов., II, 1958, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 856.