СУ́ФІКС, а, ч., грам. Значуща частина слова, що стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм. Словотворчий суфікс — суфікс, за допомогою якого творяться нові слова (Сл. лінгв. терм., 1957, 175); Іменник «овцы» в множині родового відмінка він провідміняв «овцев», плутав суфікси (Тют., Вир, 1964, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 863.