СУХУВА́ТО. Присл. до сухува́тий. У дорозі, на людях, Бурдило тримався сухувато (Тулуб, Людолови, II, 1957, 439); Першою виступила прокурор. Вона говорила недовго, дещо офіційно і навіть, як здавалося Василю Архиповичу, сухувато (Дор., Не повтори.., 1968, 257); // у знач. присудк. сл. Трохи сухо. — Ось! — якомога тихше сказала Оленка, подаючи книгу. — Напочатку.. сухувато, але ти не бійся, читай далі (Кучер, Трудна любов, 1960, 455).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 870.