СХАРАПУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до схарапу́дити. * У порівн. Прудкий.. кінь катав вулицею, як скажений, неначе схарапуджений вовками (Н.-Лев., VII, 1966, 180).
2. у знач, прикм. Охоплений переляком, страхом; зляканий. Як схарапуджена отара, кинулись вони врозтіч… хто куди! (Мирний, І, 1949, 189); Повз них бігли схарапуджені есесівці, деякі чіплялися на підніжки (Загреб., Європа 45, 1959, 459); Схарапуджені коні, розуміючи небезпеку, летіли вітром (Гончар, III, 1959, 360); * Образно. Схарапуджена тиша відступила далеко в степи (Цюпа, Краяни, 1971, 363); // Який виражає переляк, страх; наляканий. Терентій уже вихоплюється в поле, коли хтось спереду падає між коні і чорним клубком зависає на повідді під їхніми схарапудженими мордами (Стельмах, І, 1962, 500); Схарапуджені очі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 879.