СХМЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати п’яним; сп’яніти, захмеліти. Чоловіки уже схмеліли, а були малослівні (Хор., Незакінч. політ, 1960, 37); Ой буде дивна дивина! Вночі додому не вернусь. Схмелію, певне, без вина І без горілки переп’юсь! (Мал., Звенигора, 1959, 56).
2. перен. Дійти до стану екстазу, самозабуття. Я не схмелів у ратній славі, А серце ніс новим трудам (Нагн., Вибр., 1957, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 889.