СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., СХОПИ́ТИСЯ, схоплю́ся, схо́пишся; мн. схо́пляться; док.
1. Різко, стрімко вставати, підійматися або дуже швидко залишати яке-небудь місце. Де купка [дівчат] сидить, то підкрадуться [парубки] та по-ведмежому і ревнуть… а ті схоплюються, біжать, регочуться, лають… (Кв.-Осн., II, 1956, 239); Вона присіла на кінчику стільця, розказувала, потім знов схоплювалась з місця (Н.-Лев., VII, 1966, 276); Він схопився й побіг до Явдошиної оселі (Коцюб., І, 1955, 24); Схопився [Остапко], як опечений, підсмикнув штаненята й боязко подався лавою поза столом (Головко, II, 1957, 206); — Комсомолець? — запитав Воронцов, хмурячись. — Так точно, комсомолець, товаришу гвардії майор! — схопився Черниш зі стільця (Гончар, III, 1959, 21); // Залишати якесь місце, побігши або злетівши (про тварин, птахів) З-під ніг схоплювались і зникали в кущах зайці (Баш, Вибр., 1948, 9); Недалеко від його схопилася сіренька пташка і, скочивши на тин, почала цьомкати (Мирний, І, 1954, 246); // Прокинувшись, швидко вставати з постелі. Я після революції, як пана вже й не було, довго ще схоплювався на світанку з переляком, щоб не заспати (Ірчан, II, 1958, 412); Вранці він схоплювався разом з третіми півнями, приходив до матері (Тют., Вир, 1964, 218); — Рано-ранісінько схоплюся; біжу на поденщину (Вовчок, І, 1955, 139); Жінка щось надто рано сьогодні схопилася (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 3).
Схо́плюватися (схопи́тися) на [рі́вні] но́ги див. нога́.
2. Братися, хапатися за кого-, що-небудь швидким, різким порухом рук. Раз по раз з грудей у його виривались тяжкі «охи», раз по раз він схоплювався руками за перегнуту спину (Мирний, І, 1949, 392); Липтак побіг за возом,.. схопився ззаду за полудрабки (Томч., Готель.., 1960, 34); Серце билося. Схопився [Дмитро] рукою за груди (Хотк., II, 1966, 107); // Швидким, різким порухом брати одне одного за руки; з’єднуватися, узявшись за руки. Зустріч відбулася серед хвиль, і плавці довго не могли схопитися за руки, їх усе розбивала хвиля, та нарешті їм пощастило (Ю. Янов., II, 1958, 190); // Швидко братися, хапатися за який-небудь предмет, щоб почати щось робити. — Дзвони! — не тямлячи себе од гніву й одчаю, скрикнув Юхим. І тої ж миті Саранчук, видко, просто руками схопився за било і забив у дзвін (Головко, II, 1957, 354); — Хто тут? — придушеним голосом промовив Андрій, схопившись одразу за зброю (Довж., І, 1958, 242); // перен. Швидко, охоче погоджуватися з чим-небудь. [Вітровий:] Я розгарячився на зборах і сказав, — не приймаєте мій план, тоді зніміть мене з заступника голови. Романюк за це схопився і призначив мене бригадиром рибалок (Корн., II, 1955, 221); — У нас тут недалеко цукровий завод єсть, — замріяно почав Григір. — Але, як кажуть, радіє кума, та дарма: той жом, який нам належав, ми вже давно вивезли і прокормили, а нового не дадуть… —— А якщо попробувати? — зараз же схопився за цю думку Дорош (Тют., Вир, 1964, 136).
◊ Схопи́тися за бо́ки (за живі́т, за живота́) від ре́готу (сміючи́сь) — почати дуже сміятися. Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (Коцюб., І, 1955, 343);
Схопи́тися за соломи́ну (за соломи́нку ) див. соломи́на, соломи́нка; Схопи́тися обі́руч (обома́ рука́ми) — те саме, що Ухопи́тися обома́ рука́ми (див. ухопи́тися); Схо́плюватися (схопи́тися) за го́лову — те саме, що Бра́тися (хапа́тися) за го́лову (див. голова́). — Де ж Яків? де ж він? — схоплюючись за голову руками, крикнула Горпина (Мирний, І, 1954, 264); Коли після тієї страшної тризни брати приїхали кіньми й забрали своє добро, Микула аж за голову схопився — адже вони взяли все, у нього лишились тільки кінь, віз та рало (Скл., Святослав, 1959, 98).
3. Розпочинати бій, боротьбу, бійку. Оба схопилися в боротьбу. Ох, і люто ж боролися гуцули!.. (Хотк., II, 1966, 199); Доганяв Ван-Лін самурая в тайзі. Схопились. Починається боротьба не на життя, а на смерть (Довж., І, 1958, 122); Рвонулися [батько й син] один до одного, схопилися, вперлися один у одного плечима і хитро, пружно заходили ногами, вибираючи вигіднішу позицію для ривка (Тют., Вир, 1964, 234); * Образно. В полях уже згасали гречки. Надходила та драматична пора, коли в невидимім поєдинку літо схоплювалося із осінню (Стельмах, І, 1962, 603).
◊ Схопи́тися на кулаки́ див. кула́к; У ру́чки схопи́тися див. ру́чка.
4. Несподівано виникати, починатися (про явища природи, шум, крик і т. ін.). На порожніх вулицях, занесених снігом, пронизливо верещали ковані колеса обозу, тріскали безладні постріли, схоплювалися крики й лайка (Панч, В дорозі, 1959, 69); Земля тряслася. Вибухи схоплювалися все ближче (Гончар, III, 1959, 86); Ось схопилась хуртовина. Закурилася долина (Щог., Поезії, 1958, 83); Інколи схопиться заверюха [завірюха] — ..світу божого не видно (П. Куліш, Вибр., 1969, 196); На небі загуркотів грім. В одну мить схопився страшний вітер і засвистів в садку (Н.-Лев., VII, 1966, 200); // Швидко спалахувати (про пожежу, полум’я). Місто займається одразу. Пожежа схоплюється на чотири боки (Н.-Лев., VII, 1966, 9); * Образно. — Так хіба нам сидіти згорнувши руки, коли огонь уже підложено і ось.. пожежа схопиться по Вкраїні! (П. Куліш, Вибр., 1969, 74); // З’являтися, утворюватися на чому-небудь. Дощ шпарить, аж бульки схоплюються (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 19); Гребці важко дихали.. На долонях схопилися великі водяні пухирі й одразу потріскались (Кучер, Голод, 1961, 228); // Раптово виникати, ставати помітним. Між бровами на лобі схоплюється вертикальна зморшка (Коз., Вибр., 1947, 10); На пухкеньких губах схоплювалась усмішка (Панч, На калин. мості, 1965, 115).
5. Сходити, підніматися над обрієм (про сонце, місяць). Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світом… (Мирний, І, 1949, 156); Ще не схопилося й сонце, а схвильований натовп уже гатив кулаками в залізні двері крамниці (Воскр., Весна.., 1939, 11).
6. Раптом пригадувати або помічати що-небудь; спохвачуватися. —То почекай, Любо, щось маю сказати! — пізно схоплюється Салоган (Стельмах, І, 1962, 345); — Якби і в нашого батька були такі достатки, Грицьку, як у його, хіба б і нас не вчили… — не швидко обізвавсь Івась. — Якби ж то! — зразу одказав Грицько та й схопився. — Ти думаєш і в Василевого батька багато їх? (Мирний, IV, 1955, 14).
7. з інфін. Поспішно починати робити що-небудь. [Поліксена:] Божевільна! він почув! схопився бігти! Вже за ним погнались… (Л. Укр., II, 1951, 276); Тут вже рушниці замовкли: схопилися [повстанці] сіктись, боротись (Тич., І, 1957, 105).
8. Стрибком, рвучко й швидко підніматися, вилазити на що-небудь. Багато людей схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси (Л. Укр., II, 1951, 530); — Аж ось заторохтів надворі візок. Повели Прокопа. Я, в чім була, схопилась до його на візок (Вовчок, І, 1955, 137); На коня схопився [Ігор]… (Забіла, У.. світ, 1960, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 901.