СЬКА́ТИ, ська́ю, ська́єш, недок.
1. перех. і неперех., кому, кого, розм. Шукати вошей у чиємусь волоссі. Він і приліг до сестриці на коліна, та як та йому ськала, а він і заснув (Кв.-Осн., II, 1956, 195); Мася почала ськати [батька] і думала собі, ськаючи: — Що це сталось таткові? чи не слабі вони? (Свидн., Люборацькі, 1955, 10); // Шукати паразитів у шерсті тварин. Вже парубком узяли його до замку і перше приставили до панських собак — мить та блохи ськать (Морд., І, 1958, 140).
Ська́ти в голові́ — шукати вошей у волоссі голови. — Сьогодні, як вернешся од церкви додому, жінка стане тобі ськати в голові… (Стор., І, 1957, 22).
2. перех., діал. Шукати, намагатися знайти кого-, що-небудь. Зараз губернатор послав жандармів ськати Тимоху, а Ївзі звелів тутечка дожидати (Кв.-Осн., II, 1956, 292); Василеві того тілько й треба, — наївся, напився дома і пішов товариства ськати, у його своє товариство було (Мирний, IV, 1955, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 913.