СІЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до сі́яти. Мирон сумовито оглянувся і, не жаліючи, сійнув зерно у ставок, воно зашипіло на воді (Стельмах, II, 1962, 46); * Образно. «Сійни [сонце] Промінням теплим понад ними [воїнами Ігоря], Шляхами тихими, ясними, Моє кохання поверни!» (Мал., Звенигора, 1959, 36); * У порівн. З-за шелюгів блиснула жовтенька крапка,— це шелюгам край. І просто вниз, під гору, у долині — Обухівка, немов хтось жменею сійнув зерно золотаве в чорну ріллю (Головко, II, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 216.