СІКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., розм. Однокр. до сі́катися. Раптом звідкись узявся хом’як, жовтий, з чорними латками і, як мале щеня, сікнувся до Северка, загавкав, мов справжній пес (Іщук, Вербівчани, 1961, 12); Антосьо сікнувся до первої парти, де попереду [раніше] сидів (Свидн., Люборацькі, 1955, 105); [Солдат (частує):] А що мені люде? Нехай котрий сікнеться, дак я його по-воєнному! (Кроп., II, 1958, 493).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 217.