СІ́КТИСЯ, січу́ся, січе́шся, недок.
1. Битися холодною зброєю. Свій з своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Номис, 1864, № 9452); Вхопили [Володимир і Песьоголовець] шаблі й почали рубатися. Січуться так, аж шаблі іскри мечуть (Три золоті сл., 1968, 50); Хмара на хмару пішла, наче й сонце не сходило з ночі. Тут вже рушниці замовкли: схопилися [повстанці з ворогами] сіктись, боротися (Тич., І, 1957, 105).
2. Стаючи надміру сухим, розщеплюватися та обламуватися на кінцях (про волосся). В добрім житті кучері в’ються, а в поганім — січуться (Укр.. присл.., 1955, 35); * Образно. Стогне ясень: — Люба хвиле, Глянь на мене молодого, Як з кохання в’яну я… Як мій лист зелений жовкне, Темні кучері січуться (Олесь, Вибр., 1958, 45); // Розсукуватися (про волокно, нитку і т. ін.). * Образно. Ловить [Роман] очима червону веснянкувату сітку березових гілок, між якими велично пливуть крижини хмарин і січуться сонячні волокна (Стельмах, Хліб.., 1959, 479); // Розсотуватися, обтріпуватися (про тканину, одяг і т. ін.). Лиштва січеться.
3. З’являтися внаслідок удару, тертя; викрешуватися. Забавка була-таки без жартів. Аж іскри сіклися з шабель (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 252); Була жахлива ніч степової бурі, на небі місяць літав з хмари на хмару, сухі блискавки сіклися в повітрі (Ю. Янов., II, 1958, 249); // Виникати, намічатися (про зморшки). Вона вже була пристаркувата, на негарному, вилицюватому, монгольського типу, обличчі вже сіклись і ткалися перші глибокі зморшки (Збан., Єдина, 1959, 355).
4. Пас. до сі́кти 1, 2, 5.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 218.