СІПОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех. Підсил. до сіпну́ти. Бубела сіпонув за віжки (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 162); Коломієць нишком сіпонув його за фалду й посадовив на стілець (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 367); // безос. Коли добре сіпонуло гарбу, Денис прокинувся (Тют., Вир, 1964, 247); Машину сіпонуло, мотор завищав (Смолич, День.., 1950, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 229.