СІ́ЯНЕЦЬ, нця, ч.
1. Молода рослина, вирощена з насіння. Сіянці вирощують у спеціальних лісових розсадниках до одно— або дворічного віку (Механ. і електриф.., 1953, 282); Щоб прискорити плодоношення, необхідно сіянець лимона в період інтенсивного росту заокулювати вічком або прищепити живцем, взятим з плодоносної рослини (Рад. Укр., 7.I 1972, 2); // Те саме, що сі́янка 1. Цибуля погналась в стрілки; сіянець повитикався з грядки густо, як щіть (Н.-Лев., І, 1956, 85).
2. розм. Уживається як прикладка до слова дощ, позначаючи його густоту, рясність. Ген-ген, на обрії сіріє, І пахне сіянцем-дощем (Воскр., Поезії, 1951, 305); На вулиці шумів теплий квітневий сіянець-дощ (Рад. Укр., 28.IV 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 236.