СІЯ́ЮЧИЙ, а, е, уроч. Дієпр. акт. теп. ч. до сія́ти. Поблід від жалю ясний Серафим І тихо знявся мовчазний угору, Закривши вид крилом сіяючим своїм (Л. Укр., І, 1951, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 237.