ТАЙКОМА́, присл., розм. Те саме, що по́тай; крадькома, потайки. Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш, Вибр., 1969, 411); Після школи, вибравши слушну хвилинку, я тайкома од батьків чкурнув на ковзанку (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 16.