ТАЛОВИ́НА́, и́ни́, ж.
1. Частина землі, з якої зійшов сніг. На пагорбах і вздовж вибоїв — великі чорні плями таловин. Вони парують прозорою перлистою парою (Тулуб, В стену… 1964, 7); Сонце все їло й їло сніг, і вже скрізь, куди не глянь, — увесь степ чорнів латками таловини (Донч., Ю. Васюта, 1950, 163).
2. Тала вода. День видався сонячний, була відлига, і з ринви бляшаного сільбудівського даху стікала таловина (Кир., Вибр., 1960, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 28.