ТАМТО́Й, а́, е́ (о́), займ. вказ., діал. Той. Болить мене головонька як взимі, так вліті. Нема мого парубочка, десь на тамтім світі (Коломийки, 1969, 177); Один по цей бік ріки сидить, а другий на тамтім боці (Хотк., II, 1966, 40); Я забула тобі в тамтому листі написати, що я передала тобі через Каменськогов всі томи Толстого, окрім «Войны и мира» (Л. Укр., V, 1956, 127); — Тамтої зими так мене в селі всі за ті казки полюбили, ще ні одні вечорниці без мене не обійшлися (Фр., II, 1950, 348); Все стадко [газелей].. ще стоїть, мов закаменіле, тілько одна, найбільша — видко, мати тамтих — повалена звоями вужа (Фр., VIII, 1952, 328); — А решта? — звернувся він до товстуна. Той.. сказав: — ..Тамтой третій і чорний, як смола, то — Дмитро, гордіївський циган (Галан, Гори.., 1956, 10); // у знач. ім. тамте́, тамто́, то́го, с. Узагальнено вказує на щось під час переліку. — Сиплються в парламенті запитання одне за одним, і про це, і про тамто (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 31.