ТАМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Зупиняти, затримувати вільний рух, плин чогось. Андрій розстебнув на грудях френч і підніс високо вгору поранену руку,.. це він тамував кров (Ю. Янов., II, 1958, 172); — Живемо… Звичайнісінька рана… Ага, друга. Ух, ти!.. Тамуй кров! Затискуй! (Довж., І, 1958, 290); // у сполуч, зі сл. пориви, бажання, прагнення тощо. Стримували чиїсь дії, угамовувати, заспокоювати когось. — Та я ї [її] вб’ю!.. Та я різати буду й душі надслухати! — але Катерина тамувала всі його пориви одним поглядом (Хотк., II, 1966, 85); // Спричинятися до стримування, уповільнення якогось процесу, дії тощо, робити малопомітним, майже нечутним і т. ін. Страх! Прищеплений дитині, виплеканий анормальними умовами суспільними, він стає чіпкою пошестю, робиться потугою, що тамує вічний поступ усього живучого… (Коцюб., І, 1955, 150); Їй [весні] додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Смолич, Мир.., 1958, 77).
Тамува́ти ві́ддих (ди́хання, дух і т. ін.) — певний час затримувати дихання або дихати дуже тихо, звичайно від хвилювання, напруження тощо; Таму́є ві́ддих (ди́хання, дух і т. ін.) кому, безос. — комусь стає важко дихати. Слухає Тарас, серце, як камінь, б’є в грудях, аж віддих тамує (Ков., Світ.., 1960, 40); Дух йому тамувало (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 544).
2. Стримувати вияв мимовільних дій (плач, кашель, сміх і т. ін.). І в горлі вже не плач, а крик Тамує гірко мати (Перв., І, 1958, 232); Навіть поранені тамували стогін у собі, вслухаючись у наростаюче залізне скреготіння (Гончар, III, 1959, 371); Він важко перевів дихання, тамуючи хрипкий кашель, що рвався з грудей (Жур., Нам тоді.., 1968, 38); Нона.. кусала губи, тамуючи сміх (Мушк., Чорний хліб, 1960, 8); // Стримувати вияв якихось почуттів, угамовувати їх. Уляна зробила невелику паузу, тамуючи хвилювання (Довж., І, 1958, 294); Він навчився тамувати у серці те зловісне горе, котре наринуло разом з війною на міста і села його Вітчизни (Рибак, Час.., 1960, 56); Чим ближче підходила вона до чорної смуги лісу, тим ставало їй страшніше. Та вона тамувала в собі отой мимовільний страх (Шиян, Баланда, 1957, 229).
3. Задовольняти потребу в чомусь, якесь бажання (звичайно про голод, спрагу). Нізчимний суп майже не тамував голоду. Сеспель повсякчас відчував себе голодним (Збан., Сеспель, 1961, 265); * Образно. Привели моряки його [судно], кинули в затоці й пішли собі, розпаливши апетити степових шукачів пригод. Не тільки такі, як Віталик, тамували тут пригодницьку свою жагу, а й серйозні дядьки (Гончар, Тронка, 1963, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 31.