ТАНДИ́ТА, и, ж., заст.
1. Товкучка. Антосьо, взявши її [шинелю] крізь вікно, пішов.. на тандиту, додав скільки карбованців і взяв шинелю на славу (Свидн., Люборацькі, 1955, 181).
2. Старі носильні речі; дрантя, лахміття. Цюю тандиту вже пора б пороздаровувати убогим (Сл. Гр.); Сиди, менджуй тандитою — аби день до вечора (Хотк., II, 1966, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 32.