ТАРАРА́Х, виг., рідко. Те саме, що тара́х. Тарарах дурня по ногах, то він і присяде (Номис, 1864, № 3951); *У порівн. Читаючи ту статтю, почуваєш, що кожний абзац ніби — тарарах голоблею, тарарах! (Вишня, II, 1956, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 39.