ТАРА́С, у, ч., рідко. Те саме, що хмиз; хворостиння. По один бік греблі смугою стримів свіжий тарас, неначе колючки на їжакові (Н.-Лев., IV, 1956, 98); — А чим загатити, зміцнити його [лаз]?.. Та й де на ту гатку добуть тарасу? (Стар., Поет. тв., 1958, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 39.