ТАРІ́ЛКА, и, ж.
1. Кругла посудина з широким плескатим дном і низькими вінцями, куди насипають або накладають страву. Поставила тарілку з хлібом Перед старим Еолом-дідом (Котл., І, 1952, 66); Нахиливсь [Карпо Петрович] над тарілкою і потиху почав сьорбати юшку (Коцюб., II, 1955, 367); На столі стояли глибокі тарілки, по вінця налиті сметаною, пахучим медом (Кучер, Полтавка, 1950, 113); // чого. Кількість страви, що вміщується в цій посудині. Стара «матушка» прислала якось їй тарілку малини (Коцюб., I, 1955, 314); Тарілка борщу.
◊ Почува́ти себе́ не в свої́й тарі́лці див. почува́ти.
2. перев. мн. Ударний музичний інструмент у вигляді двох тонких металевих дисків, один із яких звичайно прикріплений до барабана. Бубон, як грім серед літа, бухтів, мідяні тарілки бряжчали та цокали (Мирний, І, 1949, 358); Грімко й глухо бив барабан, видзвонюючи мідними тарілками (Кучер, Трудна любов, 1960, 211).
3. спец. Назна якої-небудь деталі, що має форму плескатого диска. Торохкотіли тачанки,.. дзеленчали стальними тарілками вози степового краю (Ю. Янов., II, 1958, 248); Вагони, заскреготіли гальмами.. Поїзд різко зупинився, застогнавши тарілками буферів… (Ткач, Крута хвиля, 1956. 79); Висівні тарілки в сівалці.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 40.