ТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., розм.
1. фам. Те саме, що тяга́ти; тягти, тягнути (у 1, 4, 12 знач.). Спав-спав, аж ось чує, що його сіпають і таскають то сюди, то туди (Кв.-Осн., II, 1956, 118); Довелось-таки нам Над тим Доном стати Робітницькими валка́ми Байдаки таскати (Фр. XI, 1952, 283); Сивилла в дальший путь таскала [Енея] (Котл., І, 1952, 129); Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита:.. Дурний Охрім не вмів її глядіти, Таскав, коли й не слід таскать (Гл., Вибр., 1951, 31); Таскають [гуси] грязь і глей зо дна Да мажуть Лебедя, щоб пір’я посіріло (Греб., І, 1957, 44); Максим на вулиці з хлопцями навкулачки б’ється або братів за чуби таскає (Мирний, II, 1954, 413); Я, неначе той вовк, таскав ягнят (Стор., І, 1957, 348).
2. рідко. Те саме, що нести́. 1. Бачу: бідний таскав убогий оклунок (Щог., Поезії, 1958, 308); В селі Іван Січкар зупинявся біля дворів своїх родичів, як напоказ, таскав поперед себе сулію і, випивши по чарці, знову петляв вулицями (Стельмах, II, 1962, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 41.