ТАТУ́НЬ, я, ч. Пестл. до та́то. — Певно, пише твій татунь з Канева (Н.-Лев., IV, 1956, 329); З усіх своїх маленьких ніг побіг з шаблюкою, манюній, і притулився до татуня, до рук суворих і міцних (Сос., II, 1958, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 43.