ТЕ́ЛЕПЕНЬ, пня, ч., розм.
1. перев. лайл. Нерозумна, вайлувата людина; дурень, недотепа, вайло, тюхтій. Мовчій був незграбний сільський телепень (Сміл., Сад, 1952, 52); Підвівся я і хотів сказати на весь голос: «Люди добрі, оця дівчина мене ума-розуму вчила, а я, старий телепень, ще й носом крутив!» (Жур., Опов., 1956, 192); * У порівн. Гляне [Уляна] на тебе, то неначе по коліна в землю вгонить; стоїш, як телепень, та тільки очима лупаєш (Стор., І, 1957, 188).
2. рідко. Серце дзвона.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 62.