ТЕЛЕФОНІ́СТ, а, ч.
1. Працівник телефонної станції; особа, що обслуговує телефонний апарат (апарати). Сосюра Яків! Ти в ті дні зробив мене телефоністом в дванадцять років. Треба їсти, а значить — і робить мені (Сос., II, 1958, 364).
2. Військовий зв’язківець, що встановлює телефонний зв’язок і лагодить телефонну лінію. Поки встановили гармати, телефоністи провели лінію до спостережного пункту на передовій (Головко, І, 1957, 286); // Зв’язківець, що сидить біля апарата й здійснює зв’язок між окремими пунктами, військовими підрозділами тощо. Телефоніст у землянці припав до трубки, затуливши друге вухо, щоб чути, що передає Брянський з НП (Гончар, III, 1959, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 64.