ТЕМНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати темним або темнішим (у 1, 2 знач.). Тихо в полі, гай темніє. Наступає літній вечір (Л. Укр., IV, 1954, 111); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Хотк., II, 1966, 273); Коли ж навколо все темніло, додому йшов він… (Сос., II, 1958, 344); Підкравшись ближче до місяця, вони [хмарки] одразу підпливали блискучою водою.. і, перепливши, знову темніли (Вас., І, 1959, 357).
◊ В оча́х темні́є див. о́ко1.
2. безос. Вечоріти, сутеніти. Вечоріє і темніє, По землі лягає мла (Щог., Поезії, 1958, 112).
3. перен. Ставати похмурим; злішати. Третій день її [висоту] штурмує піхота і не може взяти.. Командир полку Самієв, розмовляючи по рації з вищим начальством, тільки ще більше темніє і коротко повторяє крізь зуби: — Єсть… Єсть… (Гончар, III, 1959, 112); // Набирати похмурого, непривітного виразу (про очі, обличчя). Його очі темніли, і груз топірець в землю (Коцюб., II, 1955, 315); Мар’ян згадав бійку з Плачиндою і не дивується, й не лякається, що підняв руку на дукача: так йому й треба, ще більше темніє погляд (Стельмах, І, 1962, 182).
4. Виділятися темним кольором; виднітися (про що-небудь темне). За могилою могила Зеленіє-мріє, І далеко поміж ними Битий шлях темніє (П. Куліш, Вибр., 1969, 406); Буденна одіж.. темніє серед ясних шат святкових (Л. Укр., І, 1951, 441); Як придивишся до дерева — всюди на молодому листі темніють жовтокрилі жуки (Донч., IV, 1957, 102); — Прошу сюди, — додав він, вказавши на двері, що чорною плямою темніли в куті крамниці (Досв., Гюлле, 1961, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 69.