ТЕМНІ́ШАТИ, ає, недок.
1. Ставати темнішим. Рівнина поволі темнішала, укриваючись присмерком (Кочура, Зол. грамота, 1960, 108); Давид дивився, як молоток та молот місили червоний шмат заліза. Вже буряковий він, темнішає (Головко, II, 1957, 15); Володимир іронічно посміхається, потім очі його темнішають, до нього повертається гнів (Довж., І, 1958, 125).
2. безос. Вечоріти, сутеніти. Темнішає. Степи й лиман криються фіолетовою імлою (Н.-Лев., III, 1956, 306); Надворі темнішає й темнішає. Знов здіймається щось таке, наче завірюха (Крим., Вибр., 1965, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 69.