ТЕМПЕРА́МЕНТ, у, ч.
1. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які виявляються в її поведінці, в ступені її життєвої активності. Темперамент є найзагальніша характеристика кожної окремої людини, як і тварини, основна характеристика нервової системи, яка надає певного обличчя всій діяльності кожного індивідууму (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 142); Любила [стара] сина, але не могла не бачити, що для поривчастого й поетичного темпераменту Марусі треба би було іншого чоловіка: розумного, твердого і трошки романтичного (Хотк., II, 1966, 16); А все ж таки які протилежні темпераменти мали старий та стара: Бойчиха була балакуча й моторна, а сам господар мовчазний і неповороткий (Кир., Вибр., 1960, 157); // з означ. Сукупність психічних особливостей людей певного фаху, покликання. Це [М. Л. Кропивницький] був художник великого сценічного темпераменту, майстер тонких психологічних нюансів (Минуле укр. театру, 1953, 34).
2. Життєва активність, здатність до внутрішнього піднесення. — У неї стільки енергії, стільки — сили, такий темперамент, що біля неї, здається, і сам за-ряджаєшся, мов акумулятор (Томч., Готель.., 1960, 309); Воронцов дружив з командиром полку, любив його за рішучість та чесність в бою, за гарячий темперамент (Гончар, III, 1959, 349); Для артиста шлях і знаряддя до справжнього мистецтва є темперамент, чулість, сила відчування (Думки про театр, 1955, 84).
З темпера́ментом — темпераментно. [Юрій:] На ось, читай… (Дає журнал). Це стаття Лесі. [Геннадій:] Гм… Справді цікаво. З темпераментом і дотепом (Сміл., Черв. троянда, 1955, 42).
3. розм. Підвищена чуттєвість, пристрасність. Жадобу любові і відповідний темперамент зуміла [вдовиця] переховати аж до своїх цілком поважних літ (Хотк., II, 1966, 161); Вони сиділи на возі, оточені кіннотою, і безтурботно розповідали про темперамент слуцьких шляхтянок (Ле, Наливайко, 1957, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 70.