ТЕ́РЕМ, у, ч.
1. У Київській Русі та феодальній Росії — високий боярський або князівський будинок у вигляді башти; житлове приміщення в такому будинку. — Сниться, — каже він, — ..Що в моїм теремі златоверхому Лежали балки не позмикані (Мирний, V, 1955, 269); Зал у теремі Ярослава оздоблений мармуром і позолотою у візантійсько-романському стилі (Коч., П’єси, 1951, 85); * У порівн. Полиск оголених скель, барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими, як тереми, дерев’яними будинками трансільванців — все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою мальовничістю (Гончар, III, 1959, 173); // Верхня частина такого будинку, де жили (звичайно під наглядом) жінки родини боярина, князя, царя. [Дудар:] Так наче всі хочуть нагору лізти до цієї красуні, яку цар замкнув у теремі, власне, в тюрмі, на вершечку гори (Сміл., Черв. троянда, 1955, 69); Московські царівни вели самотнє життя в палацових теремах, вони були малоосвічені й ніколи не показувались при народі (Іст. СРСР, II, 1957, 6).
2. заст. Багатий поміщицький будинок. Таж то кріпак, зневажений і голий. Своєю кров’ю, потом і слізьми Скріпляв оті блискучі тереми, Де панство у шовках та в оксамитах Музик наслухувало знаменитих, У карти грало і вино пило (Рильський, Марина, 1944, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 85.