ТЕРЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., книжн., рідко. Те саме, що му́чити. Уляна кинулась до сина, впилася мученими очима у його, мов прохала. Господи! Зніми з його хоч половину його лиха і дай мені, — я його носитиму з радістю, — не муч тілько його, не терзай отак! (Мирний, І, 1954, 304); Через короткий час знову потьмарені очі говорили про біль, що терзав її (Коп., Вибр., 1953, 386); Був час, коли Клава боялася зустрічі з Тарасом, її терзали сумніви, мучило зневір’я, вона передбачала тяжку розмову, душевні страждання (Ткач, Плем’я.., 1961, 165).
◊ Терза́ти ду́шу (се́рце і т. ін.) — примушувати страждати, викликаючи важкі спогади, негативні емоції тощо. Скрипка в руках Русака ридала, терзала душу, відкривала завісу в таємничий світ (Збан., Малин. дзвін, 1958, 189); — Не муч, не терзай мого серця… Я люблю тебе, Прохоре (Шиян, Баланда, 1957, 178).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 86.