ТЕРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.
1. Однокр. до те́рти. Комар йому на лобі сів, Лев лапою тернув по пиці, Бо вже були такі дурниці (Гл., Вибр., 1951, 133); Василь пішов до умивальника, бризнув собі в обличчя води, тернув щіточкою по зубах (Загреб., Спека, 1961, 337); — Ідіть, я дожену, треба ще тютюну тернути в кисет (Головко, II, 1957, 252).
Терну́ти сірни́к (сірника́, сірничо́к) — провести сірником по вкритій сіркою поверхні, щоб запалити його. Лукина.. тернула сірничок і запалила солому (Н.-Лев., III, 1956, 358); Тернула сірника, спалахнув синій вогник. Незабаром примус зашипів (Донч., II, 1956, 193).
2. перен., фам. Швидко, з апетитом з’їсти. — Так би нам хотілось тернуть борщу або чогось тривного! (Н.-Лев., І, 1956, 592); З хазяйкою така умова: хата, снідання, обід, а лишки — на вечерю. Але сьогодні якраз і тернули хлопці за обідом, аж об дно ложками пошкрябали (Головко, І, 1957, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 93.