ТЕ́ХНІК, а, ч.
1. Фахівець із певної галузі техніки, що має середню технічну освіту. Заїздилися люди, інженери, техніки, утворилося господарство, бухгалтерія, канцелярія (Ле, Міжгір’я, 1953, 73); Данило Микитович з техніком заміряв глибину фундаменту,.. зазираючи в розгорнутий типовий проект (Кучер, Трудна любов, 1960, 407); // Військовий фахівець із середньою технічною освітою. Коло яструбка вештались техніки, обдивляючись, заправляючи, заряджаючи, випробовуючи (Ю. Янов., І, 1958, 272); Якби артилерійський технік був говіркіший, він розповів би, якою ціною здобула дивізія ту золоту далеку сопку (Гончар, III, 1959, 172); // Працівник із середньою спеціальною освітою в деяких інших галузях народного господарства. Технік-товарознавець.
Зубни́й те́хнік — фахівець, що виготовляє зубні протези.
2. Той, хто працює в галузі техніки, технічних наук. — Браво, поет від заграничної політики! Бий техніка технічними аргументами! (Фр., IV, 1950, 34); // розм. Учень технічного навчального закладу. До процесії приєднався натовп учнів технічного училища. Техніки тримали великий вінок з гілок маслини (Смолич, II, 1958, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 103.